• | Друк |
•  Електронна пошта

"Не шукайте "чудес зцілення",

шукайте хорошого спеціалізованого лікаря":

інтерв’ю з кращим практикуючим лікарем-фтизіатром Світланою Любушкіною

Любушкіна Світлана Михайлівна, лікар-фтизіатр, завідувач відділенням легеневого туберкульозу №2 Луганського обласного протитуберкульозного диспансеру, лауреат Національної Медичної Премії 2012 року у номінації «Практикуючі лікарі»

Світлано Михайлівно, окрім медицини, думали над освоєнням іншої спеціальності?

З дитинства мріяла стати лікарем, тому ні про яку іншу професію навіть не думала. А прочитавши трилогію Ю. Германа «Дорога моя людина», «Я відповідаю за все», «Усе залишається людям», зрозуміла, що медицина - це моє.

Як відбувалось Ваше професійне становлення як практикуючого лікаря-фтизіатра?

Традиційно – з навчання, яке й досі приносить мені велику насолоду. У моєму професійному становленні значну роль відіграли наставники. Після інтернатури я зрозуміла, що фтизіатр повинен розумітися у специфіці багатьох захворювань. Інакше – інші фахівці будуть нав’язувати йому свою думку, що буде не цілком об’єктивно у плані встановлення діагнозу. Інститут закінчила з червоним дипломом. Після цього мене направили працювати фтизіатром до Бірюковскої психіатричної лікарні. Робота у лікарні для психічнохворих людей була для мене гарною школою життя. Там я не тільки доповнила багаж своїх знань новими відомостями про психічні хвороби, а й постійно займалась їх оновленням завдяки опрацюванню медичної літератури.

Як довго працювали у психіатричній лікарні?

Протягом 3-х років, після чого переїхала до Краснодону, де мені довірили завідування 100-ліжковим відділенням у тублікарні. Велику допомогу в роботі мені надавала головний лікар Левашова В.М. Цей надзвичайно освічений, суворий, але справедливий медик неодноразово підтримувала мене і давала цінні поради. Соромно було не виправдати її очікування і сподівання, тому я всіляко намагалася «триматися на рівні». Згодом були 4 роки роботи в пульмонологічному відділенні міста Луганськ. З 1984 по 1986-ий – клінічна ординатура з фтизіатрії в Луганському медінституті. З 1986 я працюю в Луганському обласному протитуберкульозному диспансері: завідую терапевтичним відділенням. Там у моєму підпорядкуванні – 10 ліжок для лікування хворих з туберкульозом центральної нервової системи. Природно, що всіх хворих з підозрою на туберкульозний менінгіт доводилося консультувати мені. Усі ці роки я виїжджала на всі складні випадки в райони області, в відділення обласної клінічної лікарні, постійно спілкувалася з фахівцями різних відділень.

Якими були для Вас складні 90-ті?

У 90-ті, а точніше 1991 році, мені вдалось освоїти методику колапсотерапії. У відповідь на запрошення, з 1993 року я працюю консультантом в міському пульмонологічному відділенні. 16-річний стаж роботи в пульмонології та рентгенології значно підняв рівень моєї професійної підготовки. Проте трагічний вибух у лікарні призвів до змін у штатному розкладі. Про ці роки я згадую із особливим смутком, приязню та теплом.

Практично кожен лікар дотримується особливих принципів у своїй щоденній діяльності. А якою філософією життя керуєтеся Ви?

Я б відважилася назвати девізом свого життя та професійної активності слова Конфуція: «Благородна людина висуває вимоги до себе, низька людина висуває вимоги до інших».

Світлано Михайлівно, можете назвати себе лікарем, що є прикладом здорового способу життя для своїх пацієнтів?

У певній мірі так. Щодня я дедалі частіше переконуюсь в тому, що здоровий та активний лікар – гарний приклад для своїх пацієнтів. Темп професії фтизіатра ніколи не позбавляв мій організм життєвого тонусу. Більше того, останні 2 роки я активно займаюсь освоєнням тибетських практик. Після виконання східного комплексу вправ відчуваю не тільки прилив енергії, а й бажання працювати. Додатково для широкого кола громадськості читаю лекції по радіо, а також проводжу індивідуальні консультації зі своїми пацієнтами.

Яким, на Ваш погляд, повинен бути хороший лікар?

Фахівцем, який вміє вислухати скарги пацієнтів і працювати в єдиній команді зі своїми колегами. Хороший лікар повинен бути відмінним психологом. Розуміння цієї істини підштовхнуло мене 5 років тому до поглибленого вивчення психології на шляху самовдосконалення та підвищення компетенції. Читання Берта Хемінгера, Курті Моріел Гайча, Анн Гутценбергер та багатьох інших психологів допомогли мені по-іншому поглянути на розуміння деяких проблем на поприщі роботи та в житті.

Можливо, маєте приклад такого лікаря?

Вважаю, що на роль лікаря, який був, є і буде чудовим прикладом для наслідування чудово підходить Амосов Н.М.

Ви стали одним із кращих практикуючих фтизіатрів України. Відтак, на правах лауреата Національної Медичної Премії, якою буде ваша професійна порада пацієнтам?

Не шукайте «чудес зцілення». Будь-яка хвороба, особливо туберкульоз, вимагає серйозного ставлення до себе. Це сигнал про те, що у своєму житті ви щось робите не так.

Як ставитесь до самолікування?

Негативно. Без медичної освіти людина не зможе надати собі компетентну допомогу. Такою ж самою є й ситуація з лікарем-кардіологом, який самостійно повністю не зможе вилікувати бронхіт. У випадку виникнення симптомів хвороби, потрібно звертатися за спеціалізованою допомогою до медичних працівників.

Чи були у Вашій професійній практиці випадки, що закарбувались у пам’яті на все життя?

Так, були одразу ж після закінчення інституту. Перший тиждень роботи фтизіатром у психотуберкульозному відділенні став для мене надзвичайно повчальним. Справа в тому, що на лікування до нас потрапила немолода психічнохвора жінка з кашлем та високою температурою. Досвідчений (з 20-річним стажем) рентгенолог описав рентгенограму як туберкульоз легень з розпадом. На моє прохання показати знімок, відповів: «Ви що, не вірите фахівцеві?». На віру досвідченому рентгенологу я призначила курс лікування протитуберкульозними препаратами, а через 2 дні хвора померла. Патологоанатом знайшов в легенях «гострий абсцес»… Діагноз встановили не вірно... З цього дня я більше ніколи не виставляла діагноз без перегляду знімків рентгену. Завдяки цьому мені вдалося уникнути подальших помилок у процесі лікуванні хворих.

Це випадок з Вашої ранньої практики, а як щодо ситуацій останніх років?

Абсолютно правильно. Також запам’ятався випадок, коли туберкульоз легенів намагався лікувати медичний працівник іншої спеціалізації… До відділення хвору привезли з відкритою формою туберкульозу легенів. Лікування було розпочато, але через 3 тижні родичі забрали її з лікарні, аргументувавши це пошуком нового пособу порятунку хворої. «Диво-лікар» обіцяв повністю вилікувати хвору за 1 місяць. Однак цей медик виявився «горе-лікарем», який переслідував корисні цілі. Адже через 2 місяці ми не впізнали у виснаженій жінці з ціанозом ту хвору. Хвороба на тлі сумнівних «крапельниць» захопила обидві легені, що спричинило виникнення емпієми плеври. Врятувати жінку не вдалося. Так, відсутність віри зі сторони хворих в безкоштовну фтизіатрію призводить до страшних результатів.

Дякуємо за приклади з Вашої лікарської практики. Сподіватимемось, що вони знайдуть відгук серед читачів широкого кола громадськості. А закінчимо наше спілкування на позитивній ноті, прогнозуючи Ваше бачення лауреатів Національної Медичної Премії 2013 року. Якими, на Ваш погляд вони повинні бути?

Безсумнівно, високоерудованими фахівцями, які з трепетом і любов'ю відносяться до справи всього свого життя – лікування хворих та профілактики захворювань.